Духовна скарбниця в окупованій святині

У суботу гуляли з дружиною Києвом. Від Водного парку, не помічаючи, дійшли до вулиці Мазепи і Печерської Лаври. Це святе місце для кожного українця має найбільшу щільність храмів на душу населення. Природньо, що молилися й ставили свічки у Церкві Феодосія Печерського. Бо неможливо громадянам України ходити до фарисеїв московського патріархату.

До речі, саме в цей день у Лаврі пирували попи УПЦ МП на честь митрополита Володимира (Сабодана). За помпезністю вистав київська братія копіює московське керівництво. Останнім часом спостерігаю зміни у поведінці віруючих МП – питання віри заполітизоване наче в секті, вороже ставлення до усіх українських християнських церков, парафій та віруючих братів. Але Господь їм суддя...

...Дійшли до Лаврської Брами, до жилого будинку N 31 по вул. Івана Мазепи. Взагалі, ми любимо тихі київські дворики. Кожного разу відкриваєш свій Київ – щось нове та несподіване. У підвалі цього радянського будиночку знайшли галерею-салон народної творчості та декоративно-ужиткового мистецтва «Світлиця».

...Зайшли із цікавості на п’ять хвилин, а затримались надовго. Привітлива Оксана щебетала, розповідала, показувала все так з натхненням та душею, що покидати цю світлину зовсім не хотілось.

Оксана розповіла про хазяйку цього осередку української культури пані Ірину Садову. Тут можна все: замовити-придбати старовині та сучасні народні вироби, продати, виставити, а ще й навчитись. І головне – все можна роздивитись, доторкнутися та почути чергову історію творіння чи то про майстра якоїсь дивовижної речі. Все це створювалось задля пропаганди та популяризації української традиційної культури.

Ось що ще вдалося дізнатись у гостинної господарки. В цьому оазису українства діє Клуб сімейного дозвілля.

Долучитися до джерел своїх предків може кожний. Було б бажання та вільний час. В процесі роботи формується художня та духовна культура, виховуються життєві цінності. Тренується уважність, старанність, любов до праці, розвивається творчий потенціал особистості. Отримуються вміння та навички, які неодмінно стануть в нагоді у житті сучасної людини.



 
Оксана – наш дружній гід

В Галереї народної творчості постійно діють виставки самобутніх майстрів, які продовжують, відроджують чи осучаснюють українське мистецтво та художні промисли.

«СВІТЛИЦЯ» – єдина в Києві галерея-Салон народної творчості, де Ви можете побачити та придбати якісні витвори народних майстрів України.

Тут ви обов’язково зачаруєтесь красою і вишуканістю сувенірів – це кераміка, вироби з дерева, різьблення, розпис, плетіння, вишиванка, ткацтво, іграшка, література, вироби з рослинної сировини, вітражі, писанки, посуд, декоративні сувеніри, картини, листівки, прикраси з бісеру, міді, кераміки, дерева; вишиті сорочки, рушники, скатертини, серветки.

 
Хіба можна тут не перевести подих? Моя дружина Світа саме це й робить))

Працює у цій «хаті» й Художня майстерня. Шанувальники української автентики можуть не тільки повчитись творчості, але й замовити вишиті та тканні сорочки , вироби з рослинної сировини, писанки тощо.

Особисто мені сподобались брязкальця для немовлят. Зроблені, мов, за канонами ГОСТу, але із натуральної сировини й з душею. Хіба є щось за краще для дитини?









А ще тут навчають народної творчості у Студіях.
Наприклад, можна повчитись (в житті це ніколи не пізно) бісероплетінню, композиції та техніці вишивки, плетінню з кореня сосни та соломки, художньому тканню, декоративному розпису (в тому числі петриківка), розпису на склі, писанкарству, ляльці-мотанці тощо.

На останок почув, що в цієї оселі діє Видавництво. Оксана з гордістю показала видану «Світлицею» мемуарну книгу, можна сказати, епістолярного жанру «Великдень у Романівці».

Це літературно-художнє мистецьке видання Г. Демірської відбулося за сприяння та фінансової підтримки родини Садових, «Світлиці» і Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Текст-меморат простої селянки Ганни Демірської (1882 – 1959) опублікований уперше.


 
Ось він – дивовижний щоденник української старовини

Жінка з Житомирщини сама принесла цей родинний щоденник митцям. При виданні мову та стиль залишили автентичний. У книзі – звичаї та обряди Великоднього (білого) тижня, змальовано епізоди дитячих літ автора, традиційний селянський побут, вірування, прикмети, норми народної моралі, ігри та пісні на Правобережній Київщині в кінці ХІХ сторіччя. Також книжка має тематично споріднене «Оповідання» й матеріали нащадків про рід Демірських, ілюстрації, які Іван Гончар добирав для альбому «Україна та українці», світлини з родинного архіву Демірських, краєвиди села Романівки.

Цікаво було дізнатись, що галерея-салон заснована на пам'ять про гончара Валентину Верещинську та вишивальницю Ірину Садову, її дочку. Гончарство – це те, в що я захоплений майже з дитинства. Завжди мріяв та знаю, що якщо Господь відведе мені час, то на пенсії, мабуть, займуся гончарством)). Не для збагачення, а заради Души.

 
Православний календар українця зроблений із звичайних ниток не жінкою, а чоловіком!







Взагалі, раджу побачити все, що зберігається у «Світлиці» на власні очі.
Господиння та працівники (навіть язик не повертається писати таке слово – ні працівники, а мешканці дивовижної країни) роблять Шляхетну справу – за допомогою традиційних ремесел повертають обличчя України із темряви небуття до світу.

Для довідки:

Церква Феодосія Печерського

Неподалік від Києво-Печерської лаври знаходиться храм напряму пов’язаний з одним із засновників унікальної святині. Це – церква Феодосія Печерського. Поруч з величними та вражаючими спорудами Лаври ми бачимо храм, який зведений в традиційних кольорах українського бароко. Та він таким був не завжди – вперше його збудували ще в XI ст. Місце обрали не випадково – можна сказати, що сам святий Феодосій вказав на нього, незважаючи на те, що відійшов у інший світ… Дивовижна сила його мощей підказала розміщення церкви його імені, розповідає Tour2Kiev.com .

Це – парафіяльний храм Печерського містечка. Він офіційно не входить до комплексу Києво-Печерської лаври. За легендою, він був зведений на місці, де стались надзвичайні події. Під час перенесення мощей св. Феодосія, одного з засновників Лаври (1091 р.), ченці зупинились перепочити, а раку з мощами святого сперли на пень. Саме тоді почали траплятись дивні і чудові речі довкола. Пізніше на цьому місці було вирішено побудувати храм.

Більшість історичних фактів про церкву до XVI ст. – таємниця. Відомо про розміщення під підлогою храму могильника XIV – XV ст. У ризниці церкви було знайдено українські стародруки XVI ст. У XVII ст. митрополит Петро Могила заснував у ній шпиталь.
До XVI ст. церква була дерев’яною. Пізніше вона була передана стрільцям, які перенесли її у Верхнє місто, залишивши частину фундаменту. Там вона була названа Покровською.

Нова мурована церква була відбудована на місці старої у 1698 – 1700 рр. коштом київського полковника Костянтина Мокієвського.

Це – тридольний храм з трьома банями – фасади декоровані у стилі українського бароко. Особливістю архітектурного рішення цієї церкви можна вважати незвичайно широкий бабинець з хорами у другому ярусі. Планування нової церкви повністю збігається зі старою завдяки залишкам фундаменту. 1805 – 1813 рр. до західного фасаду було прибудовано дзвіницю у стилі ампір, а також вівтар св. Іоанна Воїна.

В XX ст. церква була частково зруйнована під час обстрілів більшовицької орди – був збитий півбанок над вівтарною частиною. В 30-ті рр. приміщення церкви комуністи-сатаністи використовували для зберігання архівів, хоча 1920 р. радянською владою (!) було зареєстровано церковну парафіяльну громаду. В 1950 – 60 рр. була проведена реконструкція (архітектор Валентина Корнєєва), також тоді була розібрана дзвіниця храму.

У 1992 р. храм було передано Українській православній церкві Київського патріархату, одночасно заснували підпорядкований йому монастир.

 
Тінь Лаври цій скромній святині не заважає

Відвідати це місце варто: 

1. Тому що вперше храм на цьому місці був збудований в сивому XI ст.
2. Тому що цей храм присвячений одному з засновників Києво-Печерської лаври – Феодосію Печерському.
3. Тому що сам святий Феодосій подав знак, що тут має з’явитись храм.
4. Тому що легенда, з якою пов’язують створення храму – небезпідставна, є реальні факти, які можуть її підтвердити.
5. Тому що у ризниці церкви було знайдено українські стародруки XVI ст.
6. Тому що великим благодійником митрополитом Петром Могилою тут свого часу було засновано шпиталь.
7. Тому що, попри комуністичної навали за радянських часів приміщення храму використовували як архів, і все ж у 1920 р. було зареєстровано його церковну парафіяльну громаду.
8. Тому що зараз це діючий храм, який може відвідати кожен.
9. Тому що Ви зможете заново відкрити для себе скромний, але витончений, храм, що залишився у тіні величної Лаври.
10. Тому що невелика церква оточена власною аурою: увійшовши на її замкнений затишний двір забуваєш про всі турботи навколо.